не хочу жити.немає сенсу.
тому шо маму я навіть морально не можу підтримати.
мене кожен вечір баба і тато доводять до істерики, я ридаю так шо мені серце починає жахливо боліти.від цього мені робиця страшно,і ше гірше.
я досить часто думаю про такі речі, до прикладу, як наковтатися таблеток.і все.все просто.

сижу і плачу.в мене свої принципи: мене у стані плачу ще ніхто ніколи не бачив, навіть мама, за вийнятком того колия була маленька.
мені в школі кажуть ти така сильна,і тому подібне, няшка весела.шось типу того.
якби вони знали шо в мене робиця вдома,і як в мене проходить кожен вечір…

в кімнаті зараз вчить урокі малий, а я тихо сижу і схлипую.ясне діло шо він поняв.але мені перед якось не так стидно чі шо.

взагалі розумію, шо люблю школу.там я не вдома.там добре, весело.

ще я вирішила порахувати добову потребу калорій на день,і тупо її дотримуватися.

сьогодні як звжди проспала.
взяла "сойчине крило" буду хоч щось читати.

все зміниться коли він помре.все буде добре.мирно.без криків.

мені жахливо кружиться голова.таке враження шо зараз знепритомнію.
мені навіть немає кому висказатися.

добре, шо є той самер, він звичайно поради не дасть але всеж.